Депутат міської ради Юрій Путас, який зробив в одній заяві 16 помилок, вважає, що проти нього застосовують «чорний піар».

Останнє у шостій каденції сесійне засідання Львівської міської ради ознаменувалося “лінгвістичним скандалом”. Депутат Ю. Путас зробив шістнадцять (!) граматичних і пунктуаційних помилок - у заяві з проханням врахувати його голос за одне із земельних питань, що розглядали на сесії. Заяву на ім’я міського голови і секретаря міськради пан Юрій написав, оскільки не спрацювала його картка для електронного голосування. В Інтернеті з’явилася фотокопія заяви, скандал отримав широкий розголос у ЗМІ. Юрій Путас зняв свою кандидатуру з виборів (балотувався до Львівської міськради від “Громадянської позиції”). На сайті ЛОО “Громадянська позиція” оприлюднив відповідну заяву.  “Враховуючи скандал, який розгорівся навколо мене, розумію, що, можливо, я десь у чомусь помилився, однак ця ситуація ніяк не характеризує моїх професійних якостей, - йдеться у документі. - Ніхто не зможе звинуватити  мене ні у вимаганні хабарів, ні в земельному чи іншому “дерибані”. ...Я вирішив припинити участь у виборах, бо нездорова кампанія проти мене стала сильним ударом для моїх близьких і рідних.  Свідомий, що моя боротьба за репутацію може нашкодити партії «Громадянська позиція» в боротьбі за майбутнє Львівщини і країни”. 

Ця заява також не позбавлена пунктуаційних помилок, які ми, цитуючи текст, виправили. Але, зрештою, чи варто звинувачувати пана Путаса у безграмотності, якщо на сайті Львівської міської ради його біографія також рясніє помилками? Зокрема, написано, що він “ГРОМАДЯН України” (замість “громадянин”). Не дружать у мерії з граматикою!

39-річний Юрій Путас є власником Галицького ринку у Львові. Він розповів журналісту “ВЗ”, що загалом “по життю” людина грамотна, пише без помилок. “Просто того дня я погано почувався, сильно боліла голова, - віднікувався депутат. - Заяву писав на ходу, оскільки це був кінець сесійного засідання, депутати вже виходили з залу, двері практично зачинялися. Швидко написав заяву, але не встиг перечитати. Прикро, що це використали проти мене як чорний піар...”. 

Журналіст “ВЗ” зателефонувала у школу-інтернат ім. С. Крушельницької, де він вчився, щоб розпитати, чому не навчили свого учня. Директор школи Левко Закопець був заскочений: “Можливо, це не в нашій школі його так навчили? Він же вчився ще в музучилищі, інституті...”. Вчителька української мови Ольга Кулик нічого не могла сказати про горе-учня, бо прийшла на роботу вже після того, як він зі школи пішов. А от завуч з виховної роботи школи ім. Крушельницької Ярослав Джурик добре пам’ятає Юрія Путаса. “Він пішов з восьмого класу нашої школи. Але не пам’ятаю, чи через те, що не пройшов конкурс (бо у нас був конкурс на те, щоб вчитися у восьмому класі), чи йому запропонували піти, бо він слабенько вчився, - каже завуч. - Причому погано вчився з усіх предметів, і, що характерно, - з математики також! А у бізнесі виявився здібним. Після восьмого класу закінчив музучилище, інститут. Тільки невідомо, яким чином? Як можна з такою грамотністю закінчити вищий навчальний заклад? Він що, у вузі не писав курсових, диплома? Як так може бути, що ніхто “не помітив” його грамотності? Ну якщо ти не можеш написати заяви, то дай комусь перевірити!”.

Скандал довкола Юрія Путаса примусив подивитися ширше на проблему грамотності наших депутатів і можновладців загалом. З ким би не доводилося розмовляти на цю тему, реакція була приблизно однаковою: “А ви думаєте, інші депутати чи чиновники мерії більш грамотні, ніж Путас? Проведіть зараз для них диктант і побачите...”. Про рівень грамотності серед українських політиків журналіст поспілкувалася з відомим мовознавцем і радіоведучим (він - “голос” загальноукраїнського радіодиктанту) Олександром Авраменком. 

“Це типова ситуація, коли безграмотний український чиновник іде до влади, - каже мовознавець. - Найгірше, що це бачить молоде покоління, яке виховуємо. Бачить, що не обов’язково добре вчитися в школі, бути грамотним для того, щоб стати успішною людиною. У нас система цінностей деформована, і саме через таких неосвічених людей. У нас попередні президент і прем’єр були безграмотні. Пригадую ситуа­цію в одному з ліцеїв, де я колись працював. Хлопець вкрав мобільний телефон. Коли його відраховували з ліцею, директор запитав, навіщо він це зробив, втовкмачував, що це асоціа­льний, ненормальний вчинок. А той каже: “Чому? У нас же президент двічі шапки з людей знімав! Чому я не можу взяти телефон?”. У такий спосіб руйнує­ться система цінностей.  

Така ситуація — типова для усього українського політикуму. За моїми спостереженнями, більш як половина наших політиків безграмотні. Знаю це, бо багатьох депутатів навчав української мови. Але одні хочуть навчитися і щось роблять для цього. А іншим байдуже. Хоча якщо людина дуже хоче, її можна навчити грамоти і в дорослому віці. Як свідчить статистика, із п’яти людей, які звертаються на курси вивчення української мови, тільки один здатен навчитися. І це та людина, яка переконана, що їй це потрібно. Людина, яка не шукає виправдання, чому не підготувала домашнє завдання, пропустила заняття. А четверо з них — почнуть, попрацюють 5-7 занять, а потім розхолоджуються. Думають, що за кілька занять їм вдасться вивчити мову. На це треба хоча би півроку-рік системної роботи”.